Мирослав Гнатович Стельмахович народився 25 червня 1934 р. в с. Уличне (тепер Дрогобицького району Львівської області) у селянській родині. По закінченні Уличнянської середньої школи (1952) вступив на філологічний факультет Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка який закінчив у 1957 р. У 1957—1960 pp. працював інспектором Турківського райвно (Львівська обл.). У 1960 р. його призначено заступником директора Великокам'янської восьмирічної школи Коломийського району на Івано-Франківщині. Декілька років Мирослав Гнатович був директором сільських восьмирічних  шкіл: спочатку (1961—1965) у с. Жуків Тлумацького району, а потім (1965—1968) в с. Великий Ключів Коломийського району Івано-Франківської обл. З 1968 р. успішно навчався аспірантурі при Науково-дослідному інституті педагогіки Міністерства освіти України й захистив кандидатську дисертацію на тему: «Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології у середній школі» (1970). У ній доведено, що в роботі з розвитку мовлення  необхідна єдність, взаємозв'язок і взаємозумовленість усної і писемної форм рідної мови.

Ще до захисту дисертації М. Г. Стельмахович стає викладачем кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. В інституті він поступово обіймає посади старшого викладача, доцента, завідувача кафедри педагогіки і методики початкового навчання. У 1985— 597 pp. був деканом педагогічного факультету. Після захисту докторської дисертації «Традиції й нові тенденції в розвитку родинної етнопедагогіки українського народу» (1990) очолював кафедру  українознавства   Прикарпатського університету імені Василя Стефаника останні роки життя М. Г. Стельмахович керував кафедрою Коломийського індустріально-педагогічного технікуму (1997—1998), зали­ваючись одночасно професором Прикарпат­ського університету.

М.Г. Стельмахович є автором більш як 300 наукрових праць (монографії, навчальні посібники, брошури і статті) з актуальних проблем педагогіки, історії української педагогіки, етнопедагогіки, українознавства, проблем теорії і практики національного виховання, методики викладання української мови у школі, української родинної педагогіки, родинознавства (фамілістики). Він був автором і співавтором важливих у педагогічній науці концепцій: «Педагогіка народознавства» (1990), «Дошкільне виховання в Україні» (1993), «Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні» (1997), науковим консультантом «Концепції школи нової генерації української національної школи-родини» (1994), яку підготували науковці Інституту українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. М.Г. Стельмахович брав активну участь у створенні системи українського національного виховання у школах і вузах, що знайшло відображення в підготовлених за його участі вузівських програмах з історії педагогіки (1993) та української педагогіки (1993). У 1993 р. вчений оприлюднив першу в Україні авторську програму з українського родинознавства.

З 1994 р. М.Г. Стельмахович був головою першої у Прикарпатському університеті спеціалізованої Вченої ради за спеціальністю «Теорія та історія педагогіки». За час її функціонування під керівництвом М. Г. Стельмаховича захищено більш як 20 дисертаційних робіт. Він плідно співпрацював із зарубіжними вченими Бельгії, Болгарії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії. Перші публікації М.Г. Стельмаховича з'явилися на шпальтах різних газет. Вони присвячувалися темам шкільного життя 60—70-х років XX ст. і мали здебільшого інформаційний характер («Ближче до життя, до виробни­цтва», «Поліпшується естетичне виховання» (1958), «За повний всеобуч», «Відкривати школярам світ прекрасного» (1959). У 1965 р. журнал «Україн­ська мова і література в школі» надрукував його першу науково-методичну статтю «Як ми домагаємось правильної мови».

Першою книжкою, що вийшла з-під пера М.Г. Стельмаховича, був посібник для вчителів-словесників «Збірник вправ і завдань з української мови для 4-8 класів» (1969, перевиданий у 1982 р.). За нею з'явилися «Роз­виток усного мовлення на уроках української мови в 4-8 класах» (1976) та «Система роботи з розвитку зв'язного мовлення у 4-8 класах» (1981). Інтерес до практики викладання мови в українській школі не був випадковим. Філолог за освітою, Мирослав Гнатович був дуже уважним до питань вивчення рідної мови як у школі, так і у вищих навчальних закладах. Він вимагав, щоб мова науковців була зразковою, давала приклад чуйного і прискіпливого ставлення до культури рідного слова. У спогадах про видатного науковця зазначається, що він «завжди вимагав від своїх учнів, співробітників, підлеглих визначення понять, їх розведення, точності й конкретності у висловленнях... і сам завжди дотримувався цієї вимоги...». Можна сказати, що ці вимоги були заповітом ученого сучасним учителям. Він постійно нагаду­вав про необхідність уваги до формування мовленнєвої культури сучасних юнаків і дівчат. При цьому М.Г. Стельмахович неодноразово звертався до скарбів народної педагогіки, що містять цінні поради стосовно мовленнєво­го етикету (приказки, прислів'я та ін.). Педагог наголошував, що українсь­ка національна фамілістика категорично заперечує і не допускає вживання грубих і лайливих слів. Він застерігав від вживання «неприкрашеного, бідно­го й дешевого паскудства, ознаки найдикішої, найпервіснішої культури — цинічного, нахабного, хуліганського заперечення і нашої пошани до жінки, і нашого шляху до глибокої і справді людської краси».

Надалі наукові інтереси М.Г. Стельмаховича зосереджуються в основно­му на розгляді проблем історії та теорії української народної педагогіки, зокрема її провідного компонента — рідній мові.

Науковий доробок М.Г. Стельмаховича у розробці проблем української етнопедагогіки започаткували його праці «Мудрість народної педагогіки» (1971) та «Педагогіка життя» (1989). У 80-х роках XX ст. в періодичних виданнях друкується низка його етнографічних праць («Хліб у народній пе­дагогіці» (1981), «Земля у народній педагогіці» (1983), «Із джерел народної мудрості» (1984) та ін.), пройнятих турботою про необхідність відродження й розвитку національної освіти і виховання.

За словами В. І. Кононенко, «Мирослав Гнатович полюбляв публіцистику, мав до неї природний хист». Свідченням цього є ґрунтовні статті останнього періоду життя, назви яких говорять самі за себе: «Шануймо україн­ського вчителя» (1995), «Оберігаймо святе ім'я Матері» (1995), «Безнаціональне виховання — позиція антиукраїнства» (1996), «Ми мусимо навчитися чути себе українцями...» (1996), «Українська чи пострадянська педагогіка» (1998) та ін. Численні статті М.Г. Стельмаховича, які друкувалися на сторінках журналів «Рідна школа», «Початкова школа», «Дивослово», на шпальтах «Педагогічної газети», газети «Освіта» та інших видань, завжди ви­кликали жвавий інтерес не тільки освітян, але й широкого читацького кола. Особливо велике значення для науки мала праця науковця «Народна педагогіка» (1985), побудована на засадах педагогічної мудрості рідного на­роду. Основні положення книги були потім конкретизовані і збагачені у низці статей М.Г. Стельмаховича, самі назви яких вже дають чітке уявлен­ня про їх зміст і тенденцію: «Українська національна школа і народна педа­гогіка» (1992), «Сім'я і родинне виховання в Україні з найдавніших часів до XIX ст.» (1992), «Педагогіка народна і наукова» (1992), «Українське націо­нальне виховання» (1993), «Виховний ідеал української народної педагогіки» (1993), «Українська родинна етнопедагогіка — наука про взаємини батьків і дітей» (1995), «Виховний потенціал української родини» (1998) та ін.

Навіть у часи тоталітаризму Мирослав Гнатович послідовно пропагував ідеї української національної школи, постійно нагадував про традиції на­родної педагогіки, вчив поважати й використовувати віковічну мудрість рідного народу. Але повною мірою його талант розкрився після утворення незалежної української держави. З новими силами педагог продовжує плід­но працювати над розробкою теорії та практики українського національно­го виховання. Створені в 90-ті роки XX ст. книги «Народне дитинознавство» (1991), «Українське родинознавство» (1994), «Українська родинна педагогіка» (1996), методичний посібник для педагогічних факультетів і вчителів початкових класів «Теорія і практика українського національного виховання» (1996), активна участь у виданні посібників «Українознавство» (1994), «Методика викладання народознавства в школі» (1995), «Україно­знавство в національній школі» (1995) дають підстави вважати М. Г. Стель­маховича одним із творців української етнопедагогічної наукової школи. Серед його послідовників та однодумців можна згадати О.І. Вишневського, Т.К. Завгородню, П.В. Лосюка, Р.П. Скульського, Б.М. Ступарика, М.М. Чепіль та ін.

У численних працях педагога перед читачами відкривався «новий світ педагогічних знань, витоки яких у народному світобаченні, в традиціях і звичаях українства. Вагомість і значущість цих праць у житті української школи буде дедалі зростати, бо в них запорука розвою національної освіти, національної системи виховання». Принципове значення мала виз­начена М.Г. Стельмаховичем сутність самого предмета етнопедагогіки: «Народною називаємо ту педагогіку, яку створив народ. Це система прий­нятих у даній місцевості методів і засобів виховання, що передаються від покоління до покоління і засвоюються передовсім як певні знання, вміння і навички. Народна педагогіка належить до тих могутніх феноменів, що забезпечують збереження народного характеру, звичок і психології людини. Виховний ідеал, цілі, завдання, зміст, принципи і засоби народної педа­гогіки знайшли своє відображення і втілення у рідній мові, фольклорі, національних звичаях, традиціях, святах, обрядах, символах і різних видах народного мистецтва, у дитячих народних іграх та іграшках, живій практиці трудового і сімейного виховання, у народних ремеслах і промислах, у родин­но-побутовій культурі нашого народу». Усього М.Г. Стельмахович опублі­кував 64 праці, присвячені дослідженню проблем етнопедагогіки.

Цікавими є міркування М.Г. Стельмаховича стосовно співвідношення народної й наукової педагогічної науки, які він узагальнив у посібнику «Ук­раїнська народна педагогіка» (1997): «Гуманна, демократична національна педагогіка, школа й родина виростають на ґрунті народної педагогіки. Іде­альний варіант сучасної педагогіки той, що базується на інтеграції народної педагогіки, етнопедагогіки та педагогічної науки в цілому, передової прак­тики навчання й виховання дітей в сім'ї. Названа інтеграція не означає поз­бавлення їх самостійності чи індивідуальних рис, бо кожній з них, поряд із спільними, належать також притаманні тільки їй властивості».

Серед великого розмаїття наукових проблем, які досліджував М.Г. Стельмахович, є головна: формування особистості українця, національної свідомості, під якою він розумів «сукупність уявлень про соціальні вартості, норми, що є визначальними для віднесення особистості до національної спільноти українців, включає в себе ознаки відмінності українського "ми" від іншого "не ми". І фундамент її закладається в сім'ї через родинне виховання».

Піднесенню національної самосвідомості учня, формуванню сукупності уявлень про українську націю, її самобутність, історичний шлях, вважав Мирослав Гнатович, є українська система родинного виховання. «Тра­диційна українська родина — перша школа любомудрості, національного виховання, світлиця моральних чеснот і благородних вчинків, плекальниця пошанівку рідної мови, народних звичаїв, традицій, свят, обрядів, символів, побутової й громадської культури», — писав він у праці «Українське родинознавство» (1994).

Розуміючи, що основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти є педагогічні працівники, М.Г. Стельмахович багато уваги приділяв теорії і практиці підготовки майбутніх педагогів. Він не тільки виокремив педагогічну деонтологію (розділ народної педагогіки, предметом вивчення якого є педагогічний обов'язок та відповідні дії), а й визначив перелік професійних обов'язків сучасного ук­раїнського вчителя (посібник «Українська народна педагогіка», 1997).

Заслуговує на увагу теза вченого про необхідність зміни змісту навчання в педагогічних навчальних закладах. За твердженням М. Г. Стельмаховича, предметом вивчення й застосування на межі XXXXI ст. має стати «педагогіка українська, історія української педагогіки, теорія і практика українського національного виховання, українська порівняльна педагогіка, українська етнопедагогіка і етнопсихологія, українська дидактика, українське школознавство, українське родинознавство (фамілістика), українська педагогічна філо­софія, українська родинна педагогіка і т. д.»

Аналіз навчальних планів освітніх закладів України показує, що наукові передбачення М. Г. Стельмаховича, обґрунтування ним процесу оновлення змісту освіти втілюються в життя. Практика підтверджує висновок ученого, що «90-ті роки XX століття в історії української педагогіки — епоха Рене­сансу національної освіти». Педагог зробив значний внесок у розробку теорії клубної роботи студентів, яка входить у державну систему вищої освіти України. Він писав у праці «Сучасні проблеми національного виховання студентської молоді» (1997), що її основне завдання — «пробудження й поглиблення інтересу студентів і до різних галузей знань і видів діяльності, до пізнання себе і України, ви­явлення і розвиток їх талантів і здібностей, стимулювання їхньої винахідли­вості, підприємливості й ініціативи, подання допомоги в професійному вдосконаленні, організації розумного дозвілля й відпочинку».

Чільне місце у практичній і науково-теоретичній діяльності академіка АПН України М. Г. Стельмаховича посідала історія педагогіки як навчаль­на дисципліна. Як теоретик і практик, що на власному досвіді переконався у великих виховних можливостях історії педагогіки й водночас добре знав зміст чинних програм і вузівських підручників (викладав цей курс у При­карпатському університеті імені Василя Стефаника і був ініціатором відкриття в ньому єдиної на той час в Україні кафедри історії педагогіки), він активно наполягав на необхідності повернення української історико-педагогічної думки до її першовитоків — народного навчально-виховного досвіду. Про це він постійно нагадував у своїх публікаціях («Няні з народу» (1993), «Школа і педагогіка в умовах створення Української держави» (1996), «Ми мусимо навчитися чути себе українцями...» (1996), «Етнопедагогічні основи української національної школи» (1997), «Виховний ідеал української народної педагогіки» (1998) та ін.).

Учасник Першого з'їзду працівників освіти України (1992), член редко­легій багатьох педагогічних видань, М. Г. Стельмахович був причетний до заснування й роботи Науково-методичного центру АПН України і Прикар­патського університету імені Василя Стефаника «Українська етнопедагогіка і народознавство» (де він був провідним науковим співробітником). Трива­лий час М. Г. Стельмахович співпрацював із науковим центром «Гуцульщина» в селищі Верховина. Є всі підстави говорити, що основна заслуга Ми­рослава Стельмаховича полягає у створенні підвалин української національ­ної педагогіки.

М. Г. Стельмахович Почесний член Товариства української мови «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, Всеукраїнського педагогічного товариства ім. Григорія Ващенка. Нагороджений знаком «Відмінник народної освіти»  (1980), медаллю А. С. Макаренка (1990). Лауреат премії Президії АПН України (1996).

24 квітня 1998 р. Мирослава Гнатовича Стельмаховича не стало. Його ім'ям названо одну з вулиць м. Івано-Франківська.

 

Праці

1.       Стельмахович М. Збірник вправ і завдань з української мови для 4—8 класів. 2-ге вид., перероб. і доп. К., 1982.

2.       Стельмахович М. Народна педагогіка. К., 1985.

3.       Стельмахович М. Народна дидактика. К., 1985.

4.       Стельмахович М. Народне дитинознавство. К., 1991.

5.       Стельмахович М. Українське родинознавство. Івано-Франківськ, 1994.

6.       Стельмахович М. Педагогічні умови ефективного використання українознавства в системі родинного виховання // Українське народознавство і проблеми національного виховання школярів. Івано-Франківськ, 1995.

7.       Стельмахович М. Українська родинна педагогіка: Навч.-метод, посіб. К., 1996.

8.       Стельмахович М. Теорія і практика українського національного виховання: Посіб. для вчителя. Івано-Франківськ, 1996.

9.       Стельмахович М. Українська народна педагогіка: Навч.-метод, посіб. К., 1997.

10.   Стельмахович М. Сучасні проблеми національного виховання студентської молоді // Проблеми освіти: Наук.-метод, зб. К., 1997. Вип. 7.

11.   Стельмахович М. На шляху до нового педагогічного мислення // Вертикаль. 1997. № 4.

12.   Стельмахович М. Навчальним закладам нового типу українську педагогічну науку // Підготовка педагогічних кадрів і діяльність навчальних закладів нового типу в системі національної освіти: Досвід і перспективи розвитку. Ч.   1. Чернівці, 1998.

13.   Стельмахович М. Незалежній Україні автентичну українську педагогіку // Вісн. Прикарпат. ун-ту: Педагогіка. Івано-Франківськ, 1998. Вип. 1.

 

Література:

1.   Усатенко Т. Корінцем в етнос, віттям у світову культуру // Освіта, трав.1996. 29 трав.

2.   Федоренко Д. Крок у безсмертя: заняття реквієм  пам'яті  академіка М. Стельмаховича //Освіта. 1999. 25 серп. — 1 верес.

3.   Губко О. Невіджалувана втрата: Про педагогічну спадщину М. Г. Стельмаховича // Учитель. 1998.

4.   Алексюк А., Кононенко 77., Коноваленко О. та ін. Гіркий полин тяжкої втрати: Пам'яті видатного українського педагога і патріота Мирослава Стельмаховича // Освіта. 1998. 6—13  трав.

5.   Сподвижник української етнопедагогіки (на пошану дійсного члена АПН України Мирослава Стельмаховича). Івано-Франківськ, 1999.